КАРАБІ́НКА, и, ж., розм. Те саме, що карабі́н. Зелений шум пливе над ними неначе маревом згадок, і карабінки за плечима хитає сумно коней крок (Сос., II, 1958, 411); Давно, давно минули ті часи, коли він стріляв по ворогові навгадки, не цілячись, висунувши саму карабінку на бруствер (Гончар, І, 1954, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 99.