КАРА́ТЕЛЬ, я, ч. Те саме, що кара́льник. [Любов:] Ідіть, ідіть в свій рай, не грайте ролі архангела-карателя! (Л. Укр., II, 1951, 75); Карателі ганялись по вулицях і городах за жінками, однімали дітей і кидали в огонь палаючих хат (Довж., Зач. Десна, 1957, 487).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 101.