КАРА́ФА, и, ж. Те саме, що графи́н. На карафі з водою грає пучечок зеленого світла (Мик., І, 1957, 148); Яків Костюченко підійшов до столу президії, налив у склянку води з карафи і не кваплячись випив (Ткач, Черг. завдання, 1951, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 101.