КАРА́ФКА, и, ж. Зменш. до кара́фа. Йон приніс карафку білого вина (Коцюб., І, 1955, 274); Стара хвацька вибиває корок з пляшки, переливає горілку до карафки (Ю. Янов., IV, 1959, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 102.