КАРГА́, и́, ж., лайл. Про сварливу стару й потворну жінку; відьма (у 2 знач.). — А ти підглядаєш за нами, стара карго?.. (Мирний, III, 1954, 154); — Що вона говорить, клята карга? — змертвілими губами прохрипів сам до себе майор (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 104.