КАРЕ́ТКА, и, ж.
1. Зменш. до каре́та. Наша каретка сповнялась часом блакитним світлом, коли котилась під ліхтарями (Коцюб., II, 1955, 437).
2. спец. Рухома, ковзна частина якого-небудь механізму, машини. Розпилювати круглий ліс на верстаті без каретки, на якій закріплюється матеріал, забороняється (Стол.-буд. справа, 1957, 117); В академічних човнах сидіння гребця встановлюється на рухомій каретці (В ім’я Вітч., 1954, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 105.