КАРЛЮЧКУВА́ТИЙ, а, е. Який має форму гачка; загнутий, гачкуватий. Ніс довгий та карлючкуватий і на кінці загострений, ніби шпилька (Кв.-Осн., II, 1956, 232); Гроші сипалися зливою, карлючкуватий палець митаря ледве встигав перелічувати тих, що йшли повз нього (Тулуб, Людолови, І, 1957, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 107.