КАРТЯ́Р, а́, ч. Завзятий, азартний гравець у карти (у 2 знач.). Я мушу зауважить, що красунь Павлусь гультяй, ледащо та картяр (Н.-Лев., IV, 1956, 247); Вже зі злості говорив дехто, що він картяр (Мак., Вибр., 1954, 240); Сергій Павлович перетворився на того азартного картяра, що, випадково зірвавши велику ставку, йде тепер тільки ва-банк (Шовк., Інженери, 1956, 165); * У порівн. Від тих думок він загорівся ще дужче, як розгарячілий картяр, що ставить усе на кін (Цюпа, Назустріч.., 1958, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 113.