КАТЕРИ́НКА, и, ж., заст.
1. Невеликий механічний орга́н без клавіш у вигляді коробки з лямкою, що надівається на плече. Стих гомін. Прислухаються, чути: катеринка грає, і багацько дитячих голосів кричать (Свидн., Люборацькі, 1955, 200); У двір ось увіходить голодранець якийсь з катеринкою, з хлопчиком. Зупинивсь перед вікнами, починає «Розлуки» (Тесл., З книги життя, 1949, 190); Чорновусий румун грав на катеринці, а маленька мавпа кумедно танцювала (Донч., III, 1956, 69).
2. У дореволюційній Росії — кредитний білет вартістю сто карбованців із зображенням Катерини II. — А я, бач, і прийшов попрохать, чи не позичив би ти мені катеринку? (Коцюб., І, 1955, 106); На столі лежали цілі паки царських катеринок (Кучер, Трудна любов, 1960, 528).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 119.