КАТУВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. катува́ти. [Бекер:] Тут людям муки завдають, беруть на катування (Л. Укр., IV, 1954, 232); Фашистська тюрма — це безперервне катування (Збан., Єдина, 1959, 123).
2. Стан за знач. катува́тися 1. — Що з тобою, бідна Аня? Ти змарніла, ти слаба… Досить з тебе катування (Перв., II, 1958, 82); Але те, що розважало відчайдушного хлопця, для дівчат було мукою, катуванням (Гончар, Таврія, 1952, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 121.