КАТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.
1. Допитуючи, піддавати тортурам; мучити. Страшно подумати, що її Гриця, може, виявлено і його зараз катують, вимагаючи зізнань (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 50); Довго катували [гестапівці] старого, але він і слова не сказав їм про партизанів (Кучер, Дорога.., 1958, 63); * У порівн. Він [Гануш] ударив форте. Бідний фортеп’ян наче застогнав під його пальцями, ніби його катували (Н.-Лев., III, 1956, 218).
2. Сильно бити, завдавати тяжких фізичних мук, страждань. Катувала, мордувала, Та не помагало: Як маківка на городі, Ганна розцвітала (Шевч., І, 1951, 166); — Тут уже баби в один голос: «Та й за віщо так катувати дитину?» (Вас., І, 1959, 279); Хто б у цей час не заглянув у його догідливі очі, ніколи б не повірив, що він за в’язку сушняку може до півсмерті катувати людину важкими носаками (Стельмах, І, 1962, 91).
Катува́ти себе́ — те саме, що катува́тися 1. Продовжуючи путь до свого гуртожитку, Стась жорстоко катував себе, називав круглим дурнем (Гур., Новели, 1951, 99).
3. заст. Страчувати, карати на смерть. Сю ніч будуть в Україні Родиться близнята. Один буде, як той Гонта, Катів катувати! (Шевч., І, 1951, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 121.