КАТЮ́ГА, и, ч., зневажл. Збільш. до кат 1, 2. Досталося ж Денисові Лискотуну за усі його діла! — катюзі по заслузі (Кв.-Осн., II, 1956, 420); Вів їх на ланцюгах стременний князя пан Щука, найлютіший катюга з челядинців Єремії (Стор., І, 1957, 375); І кожного катюгу і тирана Уже чекає зсукана петля (Сим., Земне тяжіння, 1964, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 121.