КА́ШЛЯТИ, яю, яєш, недок. Видавати звуки кашлю. А я, отож таки вночі, Іду та кашляю йдучи (Шевч., II, 1963, 411); До вечора Семен зовсім охляв і став кашляти та стогнати вголос (Л. Укр., III, 1952, 638); Я гойдаюсь на мокрій лозі, і кашляю гучно, й регочу, щасливий: я чую весну (Довж., Зач. Десна, 1957, 483); * Образно. Важко кашляли гармати та в’їдливо цінькали кулі (Епік, Тв., 1958, 377); // Хворіти на кашель. Прохор од того часу кашляв, хирів та й умер перед самою волею (Н.-Лев., III, 1956, 335); Мирон усе кашляв та аж ісхуд неначе (Головко, І, 1957, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 126.