КВАПЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який поспішає, хапається; поспішливий, хапливий. Трясеться на ветхому возі Дівча вісімнадцяти літ. Таке невеличке, квапливе, Рухливе і бистре на річ (Бичко, Вогнище, 1959, 69); Квапливий людський натовп.
2. Який робиться, відбувається, виконується з поспіхом, хапливо; поспішний. Він уже підходив до будинку головного інженера, коли раптом почув позаду квапливі кроки (Шовк., Інженери, 1956, 196); Ярослав закінчував свою важку й квапливу роботу (Загреб., Диво, 1968, 246); Коли у людини висока температура, її мова стає квапливою, плутаною (Вітч., 12, 1963, 181).
3. рідко. Схильний до чого-небудь. Чоловік квапливий тілько до злого, лихого (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 129.