КВАПЛИ́ВО. Присл. до квапли́вий 1, 2. Тільки де-не-де діди вигрівалися на сонці, сидячи на призьбі, та молодиці квапливо бігли по воду (Коцюб., І, 1955, 198); — Ми затримуємо людей, — квапливо вимовила молода жінка (Жур., Звич. турботи, 1960, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 129.