КВИТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., розм. Відплачувати, відомщати комусь за що-небудь. На світанні звичайно ходили [повстанці] «на роботу». Квиталися з ким або ж за контрибуцію з селян, або ж за пошматовану спину чиюсь (Головко, І, 1957, 76); Олександрі, мабуть, Зайчиків жарт сподобався, бо молодиця без усякого бажання квитатися легенько ущипнула: — Ну, ну, рудуватий! (Логв., Літа.., 1960, 178).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 134.