Що oзначає слово - "кволий"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


КВО́ЛИЙ, а, е.

1. Який має неміцну будову тіла, фізично нерозвинутий; тендітний. Напоїли роменом, Сповили тебе В пелюшки шовковії, Кволе та слабе (Щог., Поезії, 1958, 176); А яка ж вона тоненька й квола, яка по-дитячому ніжна (Ю. Янов., І, 1954, 79); Часом і їжак пробує нападати на зовсім малих, ще кволих зайченят (Коп., Як вони.., 1961, 29); // Який утратив силу через хворобу, втому тощо; слабий, безсилий, немічний. Усе літо я хворіла, і тілько як почалися жнива — я вичуняла; та була така квола, що лікар не пораяв з осені віддавати мене до інституту (Мирний, IV, 1955, 334); Він [командир] лежав на рушницях і кволою вже рукою направляв полк униз, на переправу (Панч, В дорозі, 1959, 94); // Неміцний, слабкий (про здоров’я). Він був, безсумнівно, кволого здоров’я (Смолич, Світанок.., 1953, 454); // Який погано росте; негустий, невисокий, прив’ялий (про рослини). Квола травичка зеленіла вздовж парканів на вулицях (Тулуб, В степу.., 1964, 484); // Неміцний, нестійкий (про будівлі, їх частини). Всі зрозуміли, що кволі стіни довго не витримають (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 484).

◊ На ро́зум кво́лий — розумово недорозвинений; недоумкуватий. Царський [син] серцем був, як звір.., Незугарний, низькочолий І на розум вельми кволий (Перв., Райдуга.., 1960, 89).

2. перен. Позбавлений душевної стійкості, твердості, сили волі.— Отож, єдності, яка б робила нас із кволих навіть одиниць незламною силою, потребуємо й ми… (Коцюб., І, 1955, 171); // Небадьорий, млявий. Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука, чи пісня й думка кволі? (Л. Укр., І, 1951, 316).

3. перен. Незначний, слабкий ступенем вияву; ледь відчутний, ледь помітний. Кволий вітер ледве ворушив важкі оксамитові прапори (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 307); Квола посмішка блукала по його обличчю (Голов., Тополя.., 1965, 226); [Ніна (лічить пульс):] Кволий пульс. Доведеться масаж серця зробити (Коч., II, 1956, 274); // Слабий, ледве чутний.— Доміне офіцер,— раптом почув Черниш біля себе кволий проникливий голос (Гончар, III, 1959, 166); // Нежвавий, повільний. Розмова в кабінеті стала зовсім кволою (Шовк., Інженери, 1956, 202); // Неяскравий, тьмяний. Кволе світло запорошеної електричної лампки освітлювало середину складу (Ю. Янов., IV, 1959, 122).

4. перен. Невправний, невмілий. Вона має великий виробничий стаж і показала себе такою кволою перед молодим недосвідченим педагогом (Гур., Новели, 1951, 204).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 137.