КВІ́ТНУТИ, ну, неш, недок.
1. Розкриватися, розпускатися (про квіти); цвісти. Матіола квітла на грядках.. І лила лукаво-ніжний пах (Рильський, І, 1960, 304); * Образно. Як ти [Т. Шевченко] в неволі нудив світом На чужині, В твоїй душі все квітли пишним цвітом Твої пісні (Сам., І, 1958, 139); // Бути в квітах. Все дужче й дужче натискала весна, кущі квітли, поля дружно зеленіли (Ю. Янов., II, 1954, 56).
2. перен. Бути в розквіті; мати здоровий, гарний вигляд. Вона тепер квітла, як калина (Кач., II, 1958, 468); Болеслав, як молодший, першим уклонився Данилові. — А ти все квітнеш? — засміявся Данило (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 599).
3. перен. Процвітати, успішно розвиватися. Квітне Україна, як весняний сад (Сос., Близька далина, 1960, 46); Який чудовий кругозір І даль яка барвиста! Ще рік тому тут був пустир, А зараз квітне місто (Шер., Дружбою.., 1954, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 136.