КВІТУ́ЧИЙ, а, е.
1. Укритий квітами. Очима перебігав він квітучі поля округи (Вовчок, І, 1955, 350); Пролинувши через квітучу луку, вона піднялась на гору, стала з очей зникати… (Мирний, І, 1949, 168); // Пишно розквітлий, розкішний. Тільки серце моє крила туга німа, Не втішала квітуча природа (Граб., І, 1959, 163).
2. перен. Який має прекрасний зовнішній вигляд; повний сил, здоров’я. Раптом до їдальні зайшов молодий красень, веселий, квітучий (Збан., Сеспель, 1961, 138); // Свіжий, здоровий (про обличчя, вигляд). Квітуче, рожеве обличчя з красивими правильними рисами, добродушна усмішка і густий голос — все це говорило про незвичайне здоров’я цієї людини (Мик., II, 1957, 499).
3. перен. Який успішно розвивається, процвітає. О, недаремно йшли вони [арсенальні] в кривавий дим, У пурпурову піну!..— Квітуча, гомінка, склади подяку їм, Радянська Україно! (Рильський, І, 1956, 162); В зелені встають квітучі Веселі села (Дор., Серед степу.., 1952, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 136.