КВІТЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. Прикрашати, прибирати квітами, зіллям кого-, що-небудь; заквітчувати. Він дівчину квітчав і молодою Своєю називав (Л. Укр., І, 1951, 181); Ленінградці і ленінградки у вільні хвилини квітчають дорогі могили квітами… (Вишня, І, 1956, 309); // перен. Прикрашати кого-, що-небудь чимось. Правда буде квітчати високе чоло славетного Співця-Бояна невмирущим вінком слави (Мирний, V, 1955, 317); Безрукий ще продовжував вступ, квітчаючи свою розмову словесними візерунками (Коп., Вибр., 1948, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 137.