КЕБЕ́ТЛИВИЙ, а, е, розм. Здібний, умілий; розумний. Дуже кебетлива дитина (Сл. Гр.); Діяв там однедавна й молодий учень польського музикотворця Міль-чевського — кебетливий киянин Микола Дилецький (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 551).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 138.