КЕ́ВКАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. ке́вкати та звуки, утворювані цією дією. — А то що таке? Чути шум, але не чути ні кудкудакання курей, ні кевкання кані (Фр., І, 1955, 234).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 138.