КЕ́ВКНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до ке́вкати. Як махнув під бік, то стара й зуби стяла, лиш кевкнула (Свидн., Люборацькі, 1955, 194).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 138.