КЕДР, а, ч.
1. Південне вічнозелене хвойне дерево. Полум’я в неї велике палало на вогнищі, й запах Кедра сухого й пахучої туї далеко по всьому Острові линув (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 98); Кедри, магнолії, пальми й олеандри розкидані були групами тут і там (Смолич, І, 1958, 56); * У порівн. Мов кедр серед поля Ливанського,— у кайданах Став Гус перед ними! (Шевч., І, 1963, 267).
2. Народна назва деяких видів сосни, що дають їстівне насіння — так звані кедрові горішки. У п’ятдесятирічному віці кедр дає перший урожай смачних і поживних горіхів, потрібних для одержання цінної олії (Хлібороб Укр., З, 1969, 47); Зимові спори гриба заражають сибірський кедр і веймутову сосну (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 396).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 138.