КЕ́НДЮХ, а, ч.
1. Перший відділ шлунка жуйних тварин, у якому попередньо перетравлюється їжа; рубець. І виняв [вийняв] тельбухи з кишками, Розклав [піп] гарненько їх рядами І пильно кендюх розглядав (Котл., І, 1952, 125).
2. Начинений м’ясом і приготовлений як страва шлунок тварини; сальцесон. На ньому [столі] вже парувала гречана каша з вишкварками, ковбаса з часником, начинений кендюх і коржі з маком (Панч, Гомон. Україна, 1954, 22); В оборі сталася пропажа: зник копчений свинячий кендюх (Ковінька, Кутя.., 1960, 32).
3. зневажл. Про вайлувату людину. — Ех ти, кендюх! Ну, не кендюх? Сидить собі у хаті (Мирний, IV, 1955, 128); — А ти знову мене кинув і дома ночував, старий кендюх! — лається Перегуда (Кучер, Прощай.., 1957, 266).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 140.