КЕРВА́ВИТИ, влю, виш; мн. керва́влять; недок., перех., діал. Кривавити. Велів Юріштан повісити униз головою опришка на коня й так везти… Довгий волос землю підмітав, камінє [каміння] голову кервавило… (Хотк., II, 1966, 293); Поле як поле, лише дріт лишився і кервавить ноги (Ірчан, II, 1958, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 142.