КИНДЖА́Л, а, ч. Холодна зброя у вигляді гострого з обох боків клинка, що звужується до кінця. Понад ліжком на стіні висіли шаблі, ятагани, кинджали, рушниці, гвинтівки (Стор., І, 1957, 234); Козаки На конях жваво басували. Кинджали з піхов доставали (Граб., II, 1959, 247); Карпо миттю підстрибнув й спритно вхопив ту руку, в якій уже був кривий турецький кинджал (Ле, Наливайко, 1957, 300).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 149.