КИП’ЯТО́К, тку́, ч. Те саме, що окрі́п. Тільки що Мелашка ступила на поріг, Кайдашиха крикнула так, неначе на неї хто линув кип’ятком (Н.-Лев., II, 1956, 344); Платон заходився готувати вечерю. Нарізав сала, хліба, приніс чайник кип’ятку (Зар., На.. світі, 1967, 132); Якщо часник старий, його ошпарюють кип’ятком і товчуть після того, як з нього збіжить вода (Укр. страви, 1957, 242); * У порівн. Вода шуміла круг дому, мов.. у казані кип’яток (Фр., III, 1950, 433).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 152.