КИПІ́ННЯ, я, с.
1. Дія та стан за знач. кипі́ти 1, 2. — Щось хочете сказати? — Хочу,— відповіла мати, здіймаючи з країв мідного таза рожеву, тремтливу від кипіння пінку (Шиян, Баланда, 1957, 181); Кипіння рідини викликається нагріванням її до певної температури та супроводжується енергійнішим утворенням пари (Цікава хімія, 1954, 7); Люблю.. Кипіння сталі (Забашта, Нові береги, 1950, 70); [Бабуся:] Колись потік шумів через каміння. Далеко чуть було його кипіння (Воронько, Казка.., 1957, 10).
∆ То́чка кипі́ння див. то́чка.
2. перен. Бурхливий рух, діяльність. Тепер Федір збагнув інше: перемога теж не перепустка в царство спокою, сну. Вона — лише мить життя. Воно ж — вічне кипіння, поступ (Мушк., Серце.., 1962, 200); Знов робота, кипіння, тесання. Виростає, всміхається дім,— І змішалися праця й кохання Під наметом умитодзвінким (Рильський, II, 1956, 12); У змаганні, у кипінні Шахтарів лунає крок (Криж., Під зорями.., 1950, 52).
3. чого, перен. Бурхливий вияв яких-небудь почуттів. Мати, погамувавши кипіння своєї радості, терпляче жде, поки син здоровкається з чабанами та чабанками (Гончар, Тронка, 1963, 9); Він хотів був цьому панові сказати ще щось, але промовчав, лиховісно тамуючи кипіння гніву (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 38); В пам’яті постає неповторний, в живому кипінні високих почуттів вересень тридцять дев’ятого року (Жур., Вечір.., 1958, 256).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 150.