КИ́РКА, и, ж. Ручне знаряддя у вигляді загостреного з одного боку молотка або стрижня для подрібнення, розколювання твердих порід, льоду тощо. Гурток робочих то нахилявся, то розгинався над купою грузу, і мірно здіймались кирки й ломи (Коцюб., II, 1955, 402); Дівчата будують дорогу, Виблискують гострі кирки (Воронько, Тепло.., 1959, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 152.