КИШЕ́ЧНИК, а, ч. Частина травного тракту людини або тварини, що починається після шлунка й закінчується товстою кишкою; кишки (у 2 знач.), сукупність кишок (у 1 знач.). Вода потрапляє в шлунок, а звідти в тонкий кишечник, де й відбувається її всмоктування (Наука.., 8, 1959, 25); Коли довго сидіти на одному місці без перерв і активного відпочинку у вигляді рухів, то порушується кровообіг черевних органів (шлунка, кишечника й печінки) (Шк. гігієна, 1954, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 157.