КИЯ́КА, и, ч. Збільш. до кий1 1. Як одважить киякою, то хліба більш не їстимеш (Номис, 1864, № 3620); Мани собаку, маючи кияку! (Укр.. присл.., 1955, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 158.