КЛА́ПТИК, а, ч. Зменш. до кла́поть. Ні, ні, вони з холери повмирали; А то б хоч клаптик переслали Того паперу (Шевч., II, 1953, 152); Сніг холодними клаптиками впав на її гаряче лице й трохи прохолодив його (Коцюб., І, 1955, 69); З дому чути тихий стук посуди, Клаптик пісні з поля прилетів (Рильський, І, 1960, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 174.