КЛЕН, а, ч. Дерево, що має лапате листя з гострими кінцями й глибокими вирізами. Увечері десь тьохнув соловейко на листатому клені (Вовчок, І, 1955, 183); За закрутом, на горбочку, з-за великих пишних кленів виглянула біла церква (Коцюб., І, 1955, 309); Вздовж дороги насаджують клени, Ряд за рядом, з села до села (Нагн., Вибр., 1957, 96); // род. у збірн. Деревина́ цього дерева. Сосна, смерека, клен, липа… Все йде у виробництво (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 179.