КЛЕНО́ВИЙ, а, е. Прикм. до клен. Той, хто любить паростки кленові, Хто діброви молоді ростить, Сам достоїн людської любові, Бо живе й працює — для століть! (Рильський, III, 1961, 14); Пахло жовтавим листом кленовим і бур’янами (Головко, II, 1957, 17); // Зробл. з клена. Тут їли різнії потрави, І все з полив’яних мисок, І самі гарнії приправи 3 нових кленових тарілок (Котл., І, 1952, 72); Грай, дудо моя кленова, як не грала ти давно, щоб для любої розмови мила глянула в вікно (Сос., II, 1958, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 179.