КЛИ́КАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до кли́кати 1, 2. О, по-належному ми зустрічаєм орди Гостей, не кликаних у край наш на ралець! (Рильський, II, 1960, 184); // кли́кано, безос. присудк. сл.— А чули ви, що на завтра кликано до волості? (Л. Укр., III, 1952, 477); Параска уникала гурту, хоч її кликано, не ставала до розмови (Горд., II, 1959, 329).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 181.