КЛИНЦЬО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до клинцюва́ти; // у знач. прикм. Зруб чи каркас, заповнений деревом, обмазують глиною по клинцьованій поверхні (Жилий буд. колгоспника, 1956, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 183.