КЛЮЧА́Р, я́, ч.
1. Той, хто зберігає ключі від чого-небудь. [Панса:] Я заплатив старшому ключареві, щоб він двох в’язнів випустив смерком (Л. Укр., II, 1951, 460).
2. заст. Те саме, що клю́чник 1. Не було нікого коло неї, тільки старий недужий ключар панський сидів у хаті (Вовчок, Вибр., 1937, 19).
3. Духовна особа, що завідує церковним начинням. — Я раз Усього був у нього для дитини. Як занедужала, а брат ключар щоднини Шле глечик молока через дяка (Фр., XIII, 1954, 299).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 193.