КЛЯ́МРА, рідко КЛЯ́МБРА, и, ж.
1. Металева пластинка для скріплювання чогось, для оздоби тощо. За широким, бляхованим золотом чересом зі срібними клямрами стирчали пістолі й чудової роботи ніж (Гжицький, Опришки, 1962, 49); Підійшов капітан до важких дверей, окутих мідними клямрами (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 7).
2. розм. Те саме, що скоба́2; скріпа. Перш треба у клямбри взяти, а потім уже шпуги заганяти (Сл. Гр.); * У порівн. Лучить [рослинність] руїни, неначе клямрою, зі щербин звисає зеленими гірляндами (У. Кравч., Вибр., 1958, 302).
3. діал. Пряжка, застібка. Ті шлейки, нові, блакитні, зі срібними клямрами, притягували до себе заздрісні погляди парубоцтва (Коцюб., І, 1955, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 194.