КНЯЗЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., іст. Управляти князівством (у 1 знач.). В 1136 р., коли в Новгороді князював внук Володимира Мономаха — Всеволод Мстиславич, вибухло відкрите повстання (Іст. СРСР, І, 1956, 66); Дарма, що князював Роман у Галичі лише п’ять років, та знав його добре люд галицький (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 199.