КОБЕНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок., перех., фам., рідко. Сильно сварити, лаяти. Кричав [Харон], буцімто навіжений, І кобенив народ хрещений (Котл., І, 1952, 132).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 200.