КОБИ́ЛЬНИЦІ, ниць, мн. (одн. коби́льниця, і, ж.), діал. Козла (у 2, 3 знач.). Шпарують жінки сарай зокола, деякі з землі, інші з кобильниці (Головко, І, 1957, 355); Помежи хатами гамір невгавав. Тут трачі ріжуть тертиці на високій кобильниці, там теслі цюпають (Фр., І, 1955, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 201.