КО́ВБИК, а, ч., діал.
1. Шлунок.
2. Сальтисон. На столах стояла у великих мальованих тарілках страва; два ковбики в мисках лежали ще не початі (Кос., Новели, 1962, 92); * У порівн. — В’яжи його, пся крев! — вилетів наперед Боніфаціуш, і потилиця його стала червоною, як свіжо набитий ковбик (Тулуб, Людолови, II, 1957, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 203.