КОВЧЕ́Г, а, ч.
1. Судно, в якому, за біблійним міфом, урятувався від усесвітнього потопу Ной зі своєю родиною та тваринами. Гей, Ноя нам треба з його ковчегом, Щоб вивіз нас з лиха та з горя (Фр., XI, 1952, 401): Великий, обліплений різними прибудовами, з чорними сліпаками мовчазних вікон, він [дім] нагадує Ноїв ковчег (Кол., Терен.., 1959, 137).
2. перен., ірон. Про громіздке, старомодне судно, екіпаж і т. ін. Зачепивши отця Кирила за золотий ланцюг держаком весла, батько втяз його.. в свій ковчег до корів і овечок (Довж., Зач. Десна, 1957, 487); * Образно. Хвилі доньчиної легковажності заливали родинний корабель Кукуликів, перетворювали його з гордого лайнера на жалюгідний ковчег (Загреб., День.., 1964, 45).
3. У православній церкві — скринька для зберігання так званих святих дарів. При ковчезі заповітнім Танцював колись Давида Танець був служінням богу (Л. Укр., IV, 1954, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 206.