КО́ЗИР-ДІ́ВКА, и, ж., розм. Про сміливу, спритну, гостру на язик дівчину. А Івга, вже вона й замужем, вже вона й молодиця, вже і діточок наводила, а в людей усе вона козир-дівка! (Кв.-Осн., II, 1956, 305); Чогось на неї дуже пан задивляється. Та як його й не задивитися на таку козир-дівку? (Мирний, IV, 1955, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 212.