КОЗУБО́К, бка́, ч. Зменш.-пестл. до ко́зуб. Взявши з кислицями козубок та відро з моченими яблуками, таранкувата Хима поплентала далі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 476); Малята повні жменьки їх [опеньок] кладуть у козубок (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 688.