КО́КО1 виг. Уживається як присудок для позначення сокоріння курки. А курочка коко, да коко… Полетіла вгору високо (Чуб., V, 1874, 113).
КО́КО2, а, с., дит. Яйце. Як хто вкоїть щось недоумкувате — гримають: «І ти вже — благовісне коко!» (Номис, 1864, № 421).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 215.