КОКО́ТКА, и, ж. У буржуазному суспільстві — жінка легковажної поведінки, що перебуває на утриманні своїх коханців.— Я не ремісний, я панич. Люблю пси, коні і кокоток (Фр., IV, 1950, 457); — Кокотка, якщо вам хочеться знати,— продажна жінка… — стиха сказав вусатий, наближаючи до Хоми своє велике гладке обличчя (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 427); * Образно. Він [граф Вітте] був спочатку закоханий в самодержавство, неначе у чисту фею, але потім виявилося, що то була не фея, а підмальована кокотка (Стельмах, І, 1962, 617).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 215.