КОЛЕКТИ́В, у, ч. Сукупність людей, об’єднаних спільною діяльністю, спільними інтересами. Без колективу людина не знала б ні щастя, ні радощів (Гур., Наша молодість, 1949, 390); Нову людину, активного діяча суспільства не можна виховати поза колективом (Рад. психол. наука.., 1958, 428); // Група людей, зв’язаних спільною працею в одній організації, установі, на підприємстві тощо. На Україні є багато сотень міцних колективів фізкультури (Спорт.., 1958, 3); Говорив же їй Павло, розраював, що не треба в Ковалівку, а десь далі, де середня школа є, великий колектив учителів (Кучер, Трудна любов, 1960, 14); Колектив інституту.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 217.