КОЛИВНИ́Й, а, е. Стос. до коливання (у 1 знач.). Роблячи коливні рухи, канатна пила розвалює пласт вугілля, яке під дією власної ваги скочується вниз (Нова техн. і технол.., 1961, 18); // Який коливається (у 1 знач.). Поранені піднімали голови, зводились на лікті, тягнулися до коливних червоних виблисків (Гончар, III, 1959, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 221.